Розплата за електроенергію: прибуток олігархам, рахунки — українцям

Сьогодні “Центренерго” — єдиний споживач видобутого на державних шахтах вугілля. Якщо підприємство не зможе працювати або оплачувати сировину — всі вони залишаться без роботи

Національний регулятор приймає рішення не на користь “Центренерго”, системний оператор “Укренерго” хоче побудувати газові ТЕС, з якими важко конкурувати при роботі на дорогому українському вугіллі. Водночас Міністерство енергетики нав’язує компанії контракти з “ДТЕК” на невигідних умовах.

Така “злагоджена” робота створює загрозу для всієї енергосистеми. Адже саме ТЕС підтримують її стабільну роботу, балансуючи перепади споживання та виробництва в умовах безперебійної генерації АЕС і стрибків виробітку “зеленої” енергії.
Підпишіться на канал DELO.UA

Постраждати можуть і десятки тисяч шахтарів. Сьогодні “Центренерго” — єдиний споживач видобутого на державних шахтах вугілля. Якщо підприємство не зможе працювати або оплачувати сировину — всі вони залишаться без роботи.

Як створити кризу

Про те, що українців з 1 серпня очікує зростання цін на електроенергію, написали вже всі. Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з наступного місяця підніме тариф НЕК “Укренерго” на 54,6% — до 240,23 грн.

На перший погляд усе й справді прозоро, тарифи зростають — зростає і кінцева ціна для споживачів. За дужками залишається лише той факт, що вже кілька місяців ціни на електроенергію тримаються на рекордно низькому рівні, в окремі години опускаючись до собівартості виробництва найдешевшої, атомної енергії. За рік середні ціни на “ринку на добу вперед” впали на чверть — з 1,6 до 1,2 грн за кВт-год. Тепер практично всі виробники працюють у збиток — навіть сумнозвісний “Енергоатом” змушений брати кредити на виплату зарплат співробітникам, не кажучи вже про дорожчу генерацію.

Підвищення тарифу “Укренерго” — спроба врятувати “Гарантованого покупця”, а разом із ним “Енергоатом”, “Укргідроенерго” та “зелену” генерацію. Адже як працює ринок? “ГарПок” дешево “скуповує” за ПСО майже всю енергію “Енергоатому” і третину генерації “Укргідроенерго” та дорого у ВДЕ. Потім перепродає її постачальникам електрики для населення (майже без націнки), а залишок виставляє на “ринок на добу вперед”. Саме продаючи залишки електрики “ГарПок” і повинен отримувати прибуток, щоб розрахуватися з постачальниками. Крім того, частину коштів для виплат “зеленим” від чинного тарифу на передачу перераховує “Укренерго”. Таку систему запровадили при запуску нового ринку рік тому і, звісно, все пішло не за планом.

Автори цієї “ринкової” моделі не врахували ймовірних наслідків надмірного зарегулювання системи. Фіксація низьких цін для більшої частини генерації не могла не призвести до знецінення електроенергії. Дозвіл імпорту дешевої електрики з Росії та Білорусі в парі з падінням споживання під час карантину просто обвалили ринок.

У підсумку “ГарПок” не може розрахуватися з “Енергоатомом”, “Укргідроенерго” та відновлюваною енергетикою, сума боргів уже становить десятки мільярдів гривень. І в цей момент національний регулятор вирішує кинути “ГарПоку” рятівний круг і зобов’язати “Укренерго” платити втричі більше, ніж раніше, а щоб не збанкрутити ще й системного оператора, підняти тариф на передачу.

Звісно, нескладний розрахунок покаже, що якщо підняти витрати втричі, а доходи вдвічі — дефіцит коштів все одно залишиться. Але проблема навіть не в цьому. Важливо те, що такий підхід не вирішить проблем на ринку, а додасть нових.

Підвищення тарифів “Укренерго” — це визнання НКРЕКУ власного безсилля у вирішенні проблем на ринку електроенергії. Адже навіщо приймати складні рішення, намагатися лібералізувати торги і прийти до об’єктивного формування цін, якщо можна затвердити чергову просту та марну зміну. Стимулів для повернення цін до норми не залишається зовсім, оскільки “Гарантований покупець”, що контролює більше половини генерації в країні, і так отримає свої гроші. Так, борг перед атомною, “зеленою” та гідроенергетикою скоротиться. А що буде з рештою ринку? Насамперед постраждають вугільна промисловість та державні теплові станції “Центренерго”, а разом із ними й уся енергосистема.

Прості рішення створюють нові проблеми

Важливий факт про українську енергосистему — можливості генерації перевищують потреби в електроенергії. Другий важливий факт — більшість наших потужностей неманеврені. Атомні станції виробляють електрику у заданому обсязі, їхнє навантаження можна знижувати повільно, а підвищувати ще повільніше. Сонячні та вітрові станції виробляють електрику тоді, коли можуть — вдень у сонячну погоду та коли дме вітер. Виробіток на них можна обмежити, але за законом за недовироблену “зеленими” електрику все одно доведеться заплатити. Протягом дня попит на електрику варіюється, а генеруючі потужності мають підлаштовуватися під запити споживачів.

Щоб ця система працювала стабільно, мережі не горіли, а споживачі не залишалися без світла, потрібні електростанції, здатні швидко підвищувати виробіток і так само швидко його знижувати. В Україні це теплові електростанції — державне “Центренерго” і “ДТЕК” Ріната Ахметова. Але зупинятися на “ДТЕК” зараз ми не будемо — пізніше поговоримо про нього окремо. Поки скажу лише те, що Рінат Леонідович явно не у збитку і почувається добре.

А от “Центренерго” справді залишилося крайнім в аукціоні щедрості НКРЕКУ. Собівартість виробництва електроенергії на її ТЕС — близько 1,6 грн за кВт-год при роботі на вугіллі. Постійні зміни навантаження також обертаються додатковими витратами. Нагадую, при цьому електроенергія продається по 1,2 грн за кВт-год. Плюс до всього, “Центренерго” — єдиний споживач вугілля з державних шахт, тобто їхнє існування та дохід безпосередньо залежать від фінансової ситуації на підприємстві.

У підсумку ми потрапляємо в парадоксальну ситуацію, коли збитки вирішили покласти саме на ту держкомпанію, від якої залежить існування вугільної галузі та робота всієї енергосистеми України. Хай уряд і збирається поступово закривати шахти, але миттєво працевлаштувати десятки тисяч їхніх працівників — не таке просте завдання. Поки його рішення не знайдено — в інтересах держави підтримувати галузь і не допускати соціальної кризи, поступово закриваючи найбільш збиткові шахти та створюючи нові робочі місця в інших сферах.

Тим часом, критикуючи “Центренерго” за спалювання газу — на підприємстві заявляють, що ситуативне і вимушене, для мінімізації збитків, — з іншого боку держава в особі “Укренерго” планує будівництво додаткових маневрених потужностей. Це будуть ТЕС, що працюють на газі, який фактично Україна отримує з Росії, хай і реверсом через європейських посередників. Тобто замість забезпечення роботою власної вугільної промисловості, ми будемо купувати ще більше газу у країни-агресора.
Ахметов завжди виграє

Тепер повернемося до “ДТЕК”. Її вугільні станції також використовуються як маневрені потужності, а низька вартість електроенергії позначається на фінансових показниках. Але, по-перше, втрати в одному місці “ДТЕК” компенсує надприбутком в іншому — зокрема все в тій же “зеленій” енергетиці, маючи найбільшого в країні виробника ВДЕ. По-друге, холдинг сам видобуває вугілля і за потреби може дешево закуповувати його на зовнішніх ринках, абсолютно не турбуючись про співробітників власних шахт. І, по-третє, Рінат Леонідович майстерно користується принципом “приватизації прибутку та націоналізації збитків”, лобіюючи власні інтереси на найвищих рівнях влади.

Про те, як ДТЕК поводиться з власними шахтами, всім відомо. Тільки заходить мова про збитки, їхня робота припиняється, а автобусні колони везуть шахтарів протестувати до Києва, щоб домогтися від держави дотацій. Останній приклад — п’ятимісячний простій шахт “ДТЕК Добропіллявугілля”, на яких працює 8 тисяч осіб. За іронією, їхня робота відновилася, коли контракт на постачання вугілля був укладений з “Центренерго”.

До речі, цей контракт став наочним прикладом лобізму інтересів “ДТЕК”. Його укладення спочатку просувалося в.о. міністра енергетики Ольгою Буславець. Як у процесі переговорів повідомляли на “Центренерго”, у запропонованому довгостроковому контракті була стовідсоткова передоплата, а обсяг закупівель вугілля перевищував потреби державних ТЕС. Вартість ресурсу при цьому розраховувалася за добре відомою формулою “Роттердам+”. На “Центренерго” жарт не оцінили, в.о. гендиректора Олександр Корчинський тоді розкритикував пропозицію. Зрештою контракт уклали всього на два місяці та з постоплатою. Єдине, чого не вдалося прибрати з договору — формулу “Роттердам+”. Це питання порушувалося перед затвердженням угоди в Міненерго, але Буславець у формулі нічого страшного не побачила.

Quo vadis?

Держава повинна визначитися, чи потрібні їй власні ТЕС та вугільна промисловість загалом. Будуємо нові газові станції та закриваємо очі на джерело палива. Можливо, всю вугільну галузь одразу віддати “ДТЕК”, зробивши Ахметова повним монополістом, тим самим прирікаючи шахти на багатомісячні простої, а самих шахтарів — на зубожіння та вічні протести? Паралельно з цим можна розвивати “зелену” енергетику, оплачуючи найдорожче в країні електричне за рахунок стагнуючого “Енергоатому” та промисловості.

Зараз “Центренерго” ще справляється, забезпечує шахтарів і власних співробітників роботою, поступово накопичуючи борги. Ситуація ускладнюється ще й мільярдною заборгованістю перед підприємством з боку вже не функціонуючого “Енергоринку”. Не кажучи про те, що “Енергоринок” винен не тільки “Центренерго”, і з цими боргами теж потрібно щось робити, однак створюється враження, що про них просто забули. Або хтось намагається, щоб усі забули.

Також майже непоміченою пройшла інформація про рішення господарського суду Києва на користь Віталія Кропачова (ТОВ “Укрдонінвест Трейдінг”) про стягнення з ПАТ “Центренерго” 1,44 млрд грн, з яких більше половини — штраф за “неприйняте вугілля”. Фактично, за останні кілька років чітко простежується ціла низка подій, спрямованих на банкрутство державного підприємства.

При цьому досі незрозумілі результати перевірки діяльності попереднього керівництва “Центренерго”, при якому держпідприємство пішло в глибокий “мінус”. У відкритих джерелах є інформація про кілька досудових проваджень, однак їхня судова перспектива або хоча б якась внятна оцінка з боку правоохоронних органів поки під питанням.

Скільки в таких обставинах ще протягне державна енергогенеруюча компанія?

Це відкрите та дуже актуальне питання, адже зараз, незважаючи на оголошену підготовку до приватизації, стан справ неймовірно далекий від привабливого для інвесторів. Рішення не на користь “Центренерго” приймає НКРЕКУ, Укренерго хоче створити вугільним ТЕС нових конкурентів на дешевому газі, а профільне міністерство відстоює приватні, а не державні інтереси.

Найтрагічніше — постраждає не тільки саме “Центренерго”. Якщо компанія не зможе працювати, ми всі зіткнемося з перебоями в електропостачанні через труднощі з підтриманням балансу енергосистеми, а десятки тисяч шахтарів залишаться на вулиці.

У будь-якому разі останнє слово має бути за тими, хто визначає долю держави. Антикризовий штаб на чолі з прем’єром вже озвучив свій план урегулювання енергетичної кризи, подивимося, наскільки життєздатним він виявиться на практиці.

АВТОР: Дмитро Філіпенко 

Delo.UA — український бізнес-портал